Ну ось нарешті і готовий мій КВ-1 від „Сурмача”! Це, як мені тут порекомендували казати, узагальнений образ КВ-1. Ніякої фотодеталізації, майже ізкоробочний варіант, на якому я опробовував новий колір радянської БТТ та пастель. Танк у бою не був, лише добирався до місця дислокації.

Що в коробці?
Комплектація коробки приємно порадувала. Акуратні литники, абсолютно без облою, хіба що де-не-де шви проявилися. Кожен литник запакований в окремий целофановий пакетик. Інструкція виконана на високому рівні, зрозуміла і читабельна. Шкода лише, що вона не у формі книжечки, а довжелезної розгортки – це трішки утруднює пошук потрібної сторінки.
В комплекті є і кілька варіантів деталей – наприклад, решітки вентиляції МТВ. Шкода лишень, що немає додаткового варіанту котків, як у „Східного Експресу”.
В комплекті є і декалі – пара червоних зірок, пара напису „3А” і пара написів „ПОБЕДА БУДЕТ!”. Хвала Ктулху, що останні написи – без граматичних помилок, проте якось мені цей креативний салоган танкістів до душі не припав. Декалі хорошої якості, переводяться чудово.
Зборка

Процес зборки пройшов без проблем і ексцесів, але інструкцію слід вивчати дуже ретельно і гарно продумати, що за цим ставити. Бо, скажімо, після установки крил гусениці поставити стає проблематично. Пластик твердуватий, але працюється з ним легко. Пиляти і шпаклювати нічого не потрібно – та й на тому спасибі.

Корпус

Корпус утворений з 6 деталей. На велике корито по боках встановлюємо борти (до речі, хороша ідея – це гарна перестраховка від температурних деформацій пластику, плюс у „корита” є ребра жорсткості, до яких одночасно кріпляться верхні бронелисти), задній і верхні бронелисти. Це, до речі, мене трохи здивувало – що верхній броне лист на два розбитий (стик якраз за погоном башти). Ну та й фхтагн з ним.

Ходова

Спершу ходова мене порадувала тим, що у опорні котки всередину поміщається поліестерове кільце. При надяганні на вісь каток може крутитися! Але радість зникає, коли розумієш, що на опорні котки, ведучі колеса і лінивець таких ковпачків нема. Без обпилювання осей вони крутитися не будуть, а якщо будуть – то злітатимуть.
Гусениці у комплекті двох типів – поліхлорвінілові і наборні пластикові. Вініл хороший, копійність просто прекрасна, набагато краща за аналог у „ВЭ”, проте через тонкість траків, зумовлену цією копійністю, гусениці в коробці поперекручувались і подеформовувались. Пластикові гусениці хоч і наборні, та не повністю. На борт іде верхня секція гусениці з провисаннями, дві чотиритракові висхідні секції і одна нижня. Ну а переходи між секціями і перегини по ведучих колесах та лінивцях треба уже рогбити з окремих траків.
Стиковка траків хороша, якість теж, але довелося пообпилювати внутрішні поверхні – там маленькі циліндричні призмочки повиливалися. Найцікавіше, що збірні гусениці виходять довші приблизно на півтрака, ніж потрібно. Я вчасно цього не зрозумів, бо понадіявся на доброго „Трампа”, і даремно – довелось робити плавні переходи з провисанням біля ведучого колеса.

Башта

Корпус башти – з 4 деталей. Стики між половинками башти майже непомітні, я ще й добряче їх зашліфував. Башта без „внутрянки” (хоч усі люки можна оснастити завісами і ручками), гармата через це не врівноважена (на відміну від тамійного „Тигра”).
Найбільше добило мене рагульське кріплення башти до корпусу. До погону башти треба приклеїти дві П-подібні детальки. Так ось, як ти їх не шліфуй, як не ріж – башта все одно повертається туго і зі скрипом, створюється можливість подряпати фарбу. То я їх і зрізав нафіг.

Дрібнота

Особливо порадував „Сурмач” дрібничками. Є дві деталі з прозорого пластику – задня і передня фари. Передню фару я всередині покрив глянцевою сріблянкою від МоделМастера. А от задня фара зсередини має дві заглибини, які слід червоним фарбо нути. Я поступив інакше – залив туди гель із червоної ручки. Вийшло набагато цікавіше і реалістичніше, ніж просто акрилу чи емалі туди дати.
А ще у комплекті є кусок мідного проводу довжиною 15 см. Здогадайтеся, для чого?
Кріплення тросів до корпусу мені не сподобалося – було відлито однією деталлю. Тому бортові кронштейни і гаки я позичив у старого КВ-1 від “ВЭ”.
Запасні траки виконані суцільними деталями. Усі спостережні пристрої я оснастив вирізками із старого компакта. На фотографіях, зокрема, постарався це засвідчити.

Фарбування

За базовий колір було обрано акрилову фарбу Хамбролла №116. Вона-то і підклала мені свиню – акрил цей любить з часом виділяти темний пігмент, який піднімається вгору. Тому фарбу треба постійно розмішувати. Для аера це грандіозна проблема, для пензля менша, але багато деталей мені все ж довелось перефарбовувати, а з маски гармати та дула – знімати фарбу уайт-спірітом (аж пластик почало їсти, холера).
Гусениці – емаль №33 Хамболла, протирання до металу – сріблянка МоделМастера. Іржа наведена сухим пензлем з коричневим акрилом. Усі болти, заклепки висвітлені сірим акрилом. Борти під крилами тонувались по старій схемі – сухий пензель з базовим+біла гуаш, потім – змивка чорним акрилом від „Звєзди”.
Все, що вище крил, уже фарбувалося по новій технології, яку я саме і випробував. Чорна змивка акрилом, потім – висвітлення площин і кантів пензликом з світлою пастеллю від Тамії (Tamiya Weathering Master), по кутах – губка з чорною пастеллю, потім по поверхнях проходився ватним тампоном, затираючи переходи. Вийшло досить гламурненько.
Ще би полакувати модель, але лак – то тема для окремої розмови.