Історія найкращого винищувача Австро-Угорщини розпочалася у 1916р., коли Австрійська авіаційна фабрика – Oesterreichische Flugzeugfabrik AG (Oeffag) придбала ліцензію на виробництво літаків «Альбатрос» D.II та D.III. Перший політ прототип D.III (Oef) здійснив у Лютому 1917р., а влітку того ж року літаки почали поступати до бойових підрозділів.

 Австро-угорські інженери не задовольнилися простим копіюванням німецького прототипу. Знаючи про проблеми з міцністю нижнього крила, вони внесли суттєві посилення в конструкцію літака так провели кілька етапів статичних випробувань. В результаті проблема була повністю вирішена, за весь час експлуатації літака відомий лише один єдиний рапорт щодо вібрації нижнього крила.
Окрім цього, літак був обладнаний двигуном Austro-Daimler, потужністю 185 к.с. (проти 160 у Mercedes D.III), яка на літаках пізніших серій збільшилася до 200, а потім навіть до 225 к.с. Кулемети Schwarzlose були встановлені під капотом, що покращувало аеродинаміку літака. Завдяки усьому вищенаведеному австрійський D.III, важчий за свого німецького брата, мав більшу швидкість (180-175км/год. проти 165) та швидкопідйомність порівняно з оригінальним «Альбатросом».
Кок гвинта мав неприємну тенденцію відриватися в польоті, тому на багатьох літаках його знімали, а починаючи з літака 153.112 «Альбатроси» отримали закруглений ніс з гвинтом без кока. Це дало несподіваний невеличкий приріст швидкості.
Пілоти бойових підрозділів відкликалися про літак виключно позитивно, ставлячи його на один рівень з Hanriot HD.1 та Camel. Більшість повітряних перемог австро-угорської авіації належить саме D.III (Oef) серії 153.

Мої перші враження від моделі: якість відливок хороша, декалі на 24 варіанта (!!!), довго вагався із вибором варіанту. Але в процесі роботи враження дещо змінились:
Почав з кабіни, в наборі був лише штурвал і крісло, все інше (панелі приладів, ремені, тяги, ящики для кулеметів) прийшлось робити самому.

Ззовні також не все так добре, хоча модель доволі непогано лягає в креслення з Віндстоку але все одно прийшлось виправляти форму кінцівок крил та руля повороту, робити розшивку фанерних листів фюзеляжу. Взагалі фюзеляж збирається недуже, прийшлось добряче пошпаклювати його, особливо, щоб приклеїти верхню частину капоту без сходинки за кабіною (колись вже мав таку проблему з Роденовським Альбом).
Потім замінив ствольні канали на шприцову голку, зробив повернуті рулі висоти, повороту, елерони. Розчалки робив з монониті Хобб+. Заселяючи її у вушка які були спеціально вклеєні і крила і фюзеляж за для точності розчалок.
Фарбував нітроганзою, «літній камуфляж» робив Ревелом, після нанесення фарби стирав її ватним тампоном змоченим уайт-спіритом. Фактуру дерева робив Хомою та Тамією, далі змивка гуашшю і покриття двигуна Тамієвським «димком», а приладів Футурою.
Начебто все…